Про походження назви «Томаківка» існує кілька історичних версій. Томаківська Січ була заснована на острові Томаківка, який татари називали «тумак», тобто шапка. Доступитися до Січі було нелегко. Польський шляхтич Самуїл Зборовський, який був у Січі в XVI столітті, розповідав, що острів цей «такий широкий, що може вмістити двадцять тисяч чоловік і багато коней».
Томаківка — стародавнє запорізьке займище. У 1740-их тут влаштувалися на постійне місце проживання сім’ї поселенців, які відбували особливі державні повинності на Хортицькій верфі і при Хортицької митниці.
З 1777 Томаківка — державна військова слобода. Через 10 років тут у 27 дворах мешкало 112 чоловік. У кінці XVIII ст. у селі вже мешкали 848 чоловіків і 502 жінки. В їхньому користуванні перебувало 25 600 десятин землі, зокрема 22 600 десятин орної.
Військові поселенці Томаківки спочатку не платили подушних податей, але їм ставилося в обов’язок виставляти по одному воїну від кожної земельної ділянки розміром 26-30 десятин і вносити поземельний збір. Але вже на початку XIX ст. вони стали платити подушний і оброчну податі.
Попри те, що військові поселенці вважалися незакріпаченими, особисто вільними людьми, царський уряд будь-якої миті міг позбавити їх землі, збільшити повинності, примусово переселити. 1808 року з Томаківки було переселено на хутори, звані Чумаками, 205 жителів.
Мешканці села крім хліборобства і скотарства займалися рибальством, чумацьким та кустарним промислами. Жінки пряли льон і вовну, ткали полотно та сукна, здебільшого на продаж. Щороку в Томаківці проводилося п’ять ярмарків, де торгували переважно хлібом і худобою. 1849 року на ярмарках було представлено товарів на суму 80 200 руб., Продано — на 39 600 карбованців.
За законом 1866 року про поземельний устрій державних селян жителі Томаківки, в якій за переписом 1859 налічувалося 6214 осіб. Зберегли за собою по 6,8 десятини землі на ревізьку душу. Однак оброчна подать, потім високі викупні платежі, а також нестача інвентарю та засобів на його придбання позбавляли більшість селян можливості вести своє господарство.
З розвитком капіталізму в пореформений період посилювалася соціальна диференціація селянства. 1882 року з 1231 двору в 377 відсутня робоча худоба, у 407 — корови, а в 221 дворі взагалі не було ніякої худоби. Селяни-бідняки змушені були йти в кабалу до поміщиків і куркулів, а їхні землі прибирали до рук місцеві куркулі.
Станом на 1886 рік у колишньому власницькому селі, центрі Томаківської волості Катеринославського повіту Катеринославської губернії, мешкало 6735 осіб, налічувалось 1203 дворових господарства, існувала 2 православні церкви, 2 школи, земська лікарні, 20 лавок, 3 постоялих двори, 2 склади, шинок, відбувалось 5 ярмарки на рік.
Збідніле селянство виражало невдоволення своїм становищем, існуючим ладом. Отак, у липні 1880 року в Томаківці було проведено дізнання по справі селянина Миколи Вітовського, якого звинувачували «в неодноразовому проголошенні сміливих і образливих слів проти імператора …».
За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 10709 осіб (5282 чоловічої статі та 5427 — жіночої), з яких 10621 — православної віри.
У кінці XIX ст. сільській громаді, яка налічувала 1618 господарств, в яких мешкали 10 643 людини, належало 18 787 десятин землі. Наділи землі 409 господарств не перевищували 5 десятин, у 795 господарствах становили 5-10 десятин, в 289 — 10-25 десятин, в 75 — 15-25 десятин, а в 37 — понад 25 десятин. 13 господарств були безземельними. У 321 дворі був відсутній інвентар, в 139 — худоба, в 525 дворах — робоча худоба. 459 сімей не могли забезпечити собі навіть напівголодне існування.
Під впливом революційних подій у країні восени 1905 року в Томаківці було створено селянський комітет, який заявив про свою солідарність із Всеросійським Селянським союзом. Члени комітету висували вимоги передати поміщицьку землю селянам, замінити влади виборними органами, не закликати новобранців до царської армії. Вони вели широку агітацію серед жителів села. 27 грудня 1905 Катеринославський повітовий справник доповідав губернатору про те, що селяни виступають проти чинів поліції, надають повну довіру представникам селянського комітету, з яких найактивнішими є жителі Томаківки борошномел Т. П. Мізін, вчитель С. М. Новосельський, селяни С. Є. Манзюк і Ф. Д. Пиріг. Революційно настроєні жителі села чинили всілякий опір представникам влади, зривали оголошення з розпорядженнями губернської влади, рішуче виступали проти розміщення в Томаківці козацької півсотні, відмовилися надати козакам приміщення під постій і виділити фураж для їхніх коней. У кінці грудня повітовий справник доносив губернатору, що посланий ним у Томаківку стражник повернувся, бо проїхати туди неможливо, оскільки Томаківські селяни всіх б’ють усіх поліцейських чиновників, що до них приїжджають.
У січні 1906 року в Томаківку прибув каральний загін. Солдати й козаки зігнали селян на церковне подвір’я і, закривши ворота, вчинили над ними жорстоку розправу, б’ючи шомполами і нагайками. Керівників селянського комітету заарештували і відправили до Катеринославської в’язниці.
